Дубенщина – край, спорт якого тяжіє за межі області

Якщо не заглиблюватися в різні аматорські та шкільні змагання, здається, що в маленьких селах і містечках спорту майже немає. Замість ганяти на майданчику м’яча, діти сидять із гаджетами, молодь – на заробітках, а старші шукають, де б заробити зайву копійчину, а не гуцати з кулею чи тягати штангу.

А буває й так, що спорт «тікає» за межі ріднокраю. Постійно перебуваючи в інформаційному потоці спортивних новин, помітила, що спорт Дубенщини тяжіє за межі області. Погляньмо на наймасовіший спорт – футбол. Жодна з ліг Чемпіонату Рівненщини не має представників Дубенського району.

2020 року в другій лізі Рівненщини грав клуб «Смига-Кеннеберг», та, посівши останнє місце, на минулорічний сезон-2021 не заявлявся. Так само втратили обласні змагання першолігову «Ікву» з Млинова – нині теж Дубенський район.

Одначе команди з Дубенщини грали футбол на території двох сусідніх областей. Наприклад, у Чемпіонаті Луцького району виступав клуб «Хавест» із села Підлозці (Млинівщина). Команда фінішувала на четвертому місці у вищій лізі Луцького району, ледь-ледь не дотягнувшись до медалей (різниця з 3 місцем – одне очко).

«Чому саме Луцький район, а не, наприклад, Дубенський? Я б сказав, що це «логістика» – нам сюди ближче їхати, та і за  силою команд рівень якісно вищий, на мій суб'єктивний погляд, за рівень того-таки Чемпіонату Дубенського району, до якого ми географічно належні», – обґрунтовував участь у змаганнях представник «Хавеста» Олександр Згоранець.

Аж дві команди з Дубенщини – ФК «Спринтер» із міста Радивилів та ФК «Колос» із села Козин – брали участь у Чемпіонаті Бродівщини з футболу (Львівська область) сезону 2021 року. ФК «Колос» навіть здобув головні нагороди цих змагань.

Звісно,  не можна сказати, що немає в Дубні і краї футболу. Тут відбуваються чемпіонати міста й району, традиційно розігрують суперкубки регіону, але тяжіння за межі не тільки району, а й області є.

До речі, за підсумками чемпіонату Рівненщини сезону 2021 року на Спорт на Районі вийшло інтерв’ю з представником клеванської «Коливані», де з-поміж іншого говорили про проблеми футболу в області – логістику змагань, непомірні витрати, відсутність контролю і дисциплінарних стягнень... Може, не одних клеванців хвилюють названі питання?

Якщо ви дочитали аж сюди, можете мені закинути те, що забуваю про осередок дитячого футболу в Смизі. Та ні, пам’ятаю і знаю, що ПрАТ «Єврошпон-Смига» на початку 2021 року передав Рівненські обласній асоціації футболу чверть мільйона гривень благодійного внеску для проведення чемпіонату області в чотирьох вікових групах. Тут, як мовиться, шана і хвала, бо багато талановитих дітей не можуть тренуватися в хороших залах і на якісних полях, а завдяки названому турніру таки зіграли матчі високого рівня на належній базі.

Але не обійдемося без «але». Навесні футбольний клуб «Єврошпон-Смига» з Дубенщини підписав договір про співпрацю з ДЮФШ «Динамо» ім. Валерія Лобановського. Здається, нічого поганого, бо ж тепер юні таланти матимуть змогу потрапити до київського «Динамо». Але навіть на офіційному сайті Рівненської обласної асоціації футболу проінформували: «Відтепер «Єврошпон-Смига» має право займатися селекцією на користь столичного суперклубу на території Рівненської та Тернопільської областей». Тобто збираємо не тільки своїх, а й територіально чужих дітей, і готуємо їх для столичних клубів… Це не погано, та більше хотілося б для своїх…

До речі, міжобласна співпраця є не тільки у футболі. Спортивний клуб «Воїн» (Луцьк) співпрацює з Млинівською школою французького боксу сават. Організації вже навіть встигли провести спільні змагання. Знову ж, нічого поганого немає. Але де ж підтримка регіональних спортивних осередків від обласних організацій і органів влади? Риторичне запитання…

Цей довготекст не має на меті когось присоромити, мовляв, зреклися свого. Урешті, сучасні межі областей досить умовні – сів у автобус чи свою автівку і за кілька годин у потрібному місці, а там уже змагайся і перемагай. Тож закономірно, що команди обирають, де зручніше, дешевше чи більш організовано…

Але утопічне бажання, яке можна сформулювати «свій до свого по своє», у мені виразно каже: треба працювати так, щоб наші активні люди не шукали, де б себе проявити, не були зайдами на чужих чемпіонатах, а грали вдома – на якісних полях та за хорошої організації.