Найбільш правдивий роман про історію людства

12 Березня 2023, 20:10
Найбільш правдивий роман про історію людства 4952
Найбільш правдивий роман про історію людства

Я здавна палка прихильниця змістовних словесних фіглів. Зазвичай «харчі для мізків» обираю дуже ретельно. Тому закономірно, що цього разу я «причастилася» романом нобелівського лауреата Анатоля Франса. «Пінгвінський острів» – це суміш фантастики, сатири та історії. Роман, написаний 115 років тому, зображає еволюційну деградацію людства, становлення наших нижчих проявів. І їх возвеличування на тлі історичної спіралі. Заради справедливості зазначу, що перш, ніж бути прочитаним, цей рафінат геніальності два роки маринувався на моїй книжковій полиці поруч зі ще одним нобелівським обранцем Фолкнером. 

Одразу окреслю, що цей невеличкий текстовий роздум не переказ сюжету – якщо вас цікавить такий формат, то вам не сюди. Це швидше спроба поділитися враженнями та думками від прочитаного. А щоб вам цікавіше було гуглити сюжет, підкину один факт – зав'язка твору – це історія про те, як християнський апостол через свою неуважність охрестив пінгвінів. 

Перше, на що варто звернути увагу, текст не простий і містить багато алюзій. Тому, якщо ви не любите занурюватись у світ християнсько-античної драми, підпершись при цьому тлумачним словником, книга не для вас (але – о щастя – 30 сторінок приміток в кінці роману можуть виправити ситуацію). Проте, коли ви хоч трохи знайомі зі світом фавнів, апостолів і старосвітських легенд, книга допоможе під іншим кутом глянути на надбання людства.

Як я вже зазначала вище, ця книга про історію еволюційної деградації, яку герої книги наслідували не по своїй волі. Тут наочно зображено формування всіх основних чеснот і пороків. Святотатство, кохання, зрада, пиха, нудьга, подвиги, державна зрада, ненависть за національною ознакою... Загалом меню на будь-який смак. 

Персонажі не розкриваються у глибину, бо суть роману зовсім не в цьому. Усі герої – це носії вад і штампів, які людство плекало з колиски, і які з часом (бо ж розвиток на місці не стоїть) набували нових форм і масштабів. Як приклад, свята і грішна Орбероза, яка є канонічним зразком для пояснення правил гри у «зіпсований телефон». Вона впродовж історії циклічно то опускається в забуття, то стає символом віри псевдовіруючих, які прикладаються то до її мощей, то до настоянки, названої на її честь.

На мою скромну думку, «райські дебати» заслуговують окремої нагороди. Адже «праведники» ведуть аргументований діалог із Богом про те,  що важливіше в таїнстві хрещення – форма чи зміст. На чому вони зійшлись, читайте у тексті.

З актуального не можу оминути розділ, в якому розповідається про «другу армію світу». Дозволю собі процитувати уривок: «Друга армія у світі, якби така існувала, потрапила у геть невигідне становище – вона б була певна своєї поразки, її треба було б негайно розпустити. Тому всі армії є перші у світі». Єдине, що хочеться додати: добре, що росіяни в більшості своїй не читають (з нетерпінням жду, коли ці слова стануть дійсністю).

Загалом автор створив чудову карикатуру де люди-пінгвіни та в минулому і в майбутньому обирають шлях руйнації. Це не депресивне пророцтво, присипане містицизмом і псевдоперемогами. Це погляд на історію збоку. І хоч об’єктивності не існує, як на мене, це найоб’єктивніша суб’єктивність.

Книга чудова. Однозначно рекомендую.

 

Коментар
18/05/2024 Субота
18.05.2024