Серця зв'язкової та вояка УПА з Дубенщини поєднав концтабір
Мешканець Смизької ОТГ Анатолій Василюк поділився історією участі своїх предків в УПА.
Про це йдеться на сайті Смизької громади.
Метелюк (Стець) Валентина Степанівна народилася в 1928 році в селі Мартинівка( тоді Марцеліна) Дубенського району Рівненської області. Закінчила чотири класи. У віці 16 років, 3 липня 1944 року, вступила в УПА, де виконувала обов'язки зв'язкової по селу Мартинівка.
Будучи зв'язковою пані Валентина проводила групи та окремих повстанців в села Буща до Ольги Грицак (зв'язкова) та в Ситарі до Ганни Кузьмич (зв'язкова). Також Валентина допомагала на повстанській кухні готувати, коли в селі Ситарі стояла сотня УПА «Яструба».
7 березня 1945 року Валентину Степанівну заарештували органи НКВД. Разом з Валентиною були заарештовані ще четверо дівчат з навколишніх сіл, які також були зв'язковими (Стець Ганна — село Ситарі, Кузьмич Віра — село Мартинівка, Грицак Оля та Грицак Антоніна — село Буща).
Після «слідства» 24 травня 1945 року відбувся суд, який присудив дівчатам по 10 років таборів. Пані Валентина відбувала свій термін в таборах Магадану. Після смерті Сталіна вирок переглянули та знизили, а вже 21 грудня 1953 року пані Валентина була на волі. Ще перебуваючи в таборах
Магадана Валентина зустріла там свого односельця Стеця Василя Андрійовича, який також був засуджений за участь в УПА. Василь воюючи в лавах УПА мав псевдо «Шпак» та був в сотні, якою командував «Черник» (Дмитро Казван). Він був учасником нападу повстанської сотні на завод в селі Смига, що відбувся в квітні 1943 року.
Також пан Василь в складі чоти брав участь в 1943 році в нападі на німецькі склади в містечку Верба, де вони знищили багато німців. У містечку Володимирець відділ, в якому був «Шпак», провів роззброєння сотні РОА (власовців). Він брав участь і в багатьох інших боях та акціях. У 1945 році Василь потрапив у полон та був засуджений.
Після відбуття сталінських таборів Валентина та Василь одружилися та повернулися в рідне село Мартинівка, де працювали в колгоспі імені Пархоменка.
Померли пан Василь та пані Валентина в 2002 році діждавшись проголошення незалежності України, за яку вони боролись.