Дубенчанка Анна Нестеренко вдячна Богданові Файфурі та людям за порятунок

Дубенська журналістка оприлюднила свою неймовірну історію боротьби з захворюванням на рак у місцевому друкованому тижневику "Дзеркало+", де висловлює вдячність всім причетним до її порятунку.

«Люди, які творять історію, увійшли в історію мого життя...

На цю публікацію Анну наштовхнули роздуми.

По-перше, час висловити вдячність, адже жива! А по-друге, спостереження за подіями в місті, пов’язані з виборчими перегонами… Хочу зауважити, що жодного політичного підґрунтя моя публікація не має.

Отож, Анна вдячна, що – жива. Завдяки та попри все! Дякує Богові за кожну людину і за час, який має. Дякує Всевишньому за кожного, про кого згадає у своїй розповіді. Розпочалася ця сторінка історії життя Анни наприкінці лютого місяця 2020 року, коли дізналася, що у неї онкологічне захворювання.

Можливо, не було б такого суму, якби не мої діти… Врешті-решт, особливої значимості своєї на цій землі я не вбачала. Звістку прийняла як закономірність, вважаючи на багато життєвих подій, які передували.

Березень – обстеження, встановлення остаточного діагнозу. Все ускладнювалося у зв'язку з карантином. Тоді біля Анни були люди, яким безмежно вдячна за все: Леонід Дудко, Олег Федорович Денисюк, рівняни Євгенія та Анатолій Чугуєвці, Володимир Ковальчук, Василь Антонюк. Підтримали, допомогли пережити звістку, допомогли з обстеженням, переїздами. 

Дивовижно, але весь цей час, доки я боролася з захворюванням, Господь давав мені дуже багато підтримки. Протягом півроку все більше і більше людей об’єднувалися біля мене, приходили на допомогу. Чи то фізично, чи матеріально, чи то морально… До сьогодні не можу навіть усвідомити до кінця всього, що пережила… Найцікавіше, що мені навіть не довелося прохати. Люди самостіно проявляли турботу.

Отож, врешті в середині квітня дізналася остаточний діагноз… Все сумно. Занадто агресивна форма раку, яка прогресувала навіть не місяцями, а тижнями. Стан щодня погіршувався…. Анна каже, що навіть не сподівалася, що підготує цю публікацію.

Не було вірогідності навіть, що дочекаю свята 8-ліття доньки. Примиритися з Богом… Ось що я вирішила.

Але боротися треба було, використати будь-який шанс, якого було мало. Адже у Рівненському диспансері розвели руками та відправили у Київський інститут раку. Згодом, дізналася, що динаміка була така, що могла піти з цього світу за два місяці.

Вірогідності, що приймуть і вилікують у Києві теж було мало. Та й хто ми такі у тому Києві! Не поспішали навіть приймати у зв’язку з карантином. Телефонували за мене і Василь Антонюк, і Леонід Дудко, і професор з Києва Генадій Стасюк – люди з знайомствами і контактами…. Домовлялися про лікування по різних закладах України про термінове лікування! 

Київський інститут раку – для Анни звучало страшно і загрозливо.

Було відчуття, що звідтіля не повернуся… Все це відбувалося напередодні Великодня. Сум, сльози, діти…. прошу в Господа пробачення.

І ось несподівано в суботу до Анни телефонує людина, яку знала через журналістську діяльність. Це був Богдан Файфура.

Подиву моєму не було меж. Адже свого часу я дошкуляла певним чином цій людині як депутату облради та підряднику будівництва спортшколи у Дубні. Розповів Богданов Файфурі про мою біду Леонід Дудко. Субота перед Великоднем. Я вже готуюся наступного тижня їхати в Київ, у невідоме. А тут раптово все змінюється.

Як з’ясувалося, Богдан Файфура мав якесь відношення до онкодиспансеру. Але яке саме – на той момент Анна не зрозуміла.

Богдан Михайлович сказав: «Я вже з самого ранку зустрівся з лікарем, яка готова взятися за твоє лікування, навіть якщо складний випадок і вона працює в Рівненському онкодиспансері. Не переживай: я подбав про все. Так, це правда, Тетяна Дмитрівна Щегловська – лікар найвищої категорії! Щодня дякую Господу і за неї, і за Богдана Файфуру. До слова, Тетяна Дмитрівна - наша краянка, уродженка села Верба на Дубенщині, яка повернула до життя дуже багато онкохворих.

 А далі Анну вразило те, що, як з'ясувалося, Богдан Файфура – опікує онкодиспансер і як благодійник, і як депутат обласної ради. Депутатський фонд (особисті кошти) Богдана Михайловича – цілком в розпорядженні будь-кого з хворих, хто цього потребує.

Я не здогадувался, що Богдан Михайлович опікує диспансер. Бо йому не байдуже. Дізналася, що у Богдана Михайловича помер від раку дід, який його виховував. А діяльнітсь у покращенні якості лікування онкоховрих для Богдана Файфури – справа життя і честі. Багато людей навіть не здогадуються: хто допомагає у лікуванні. Про це ніхто не афішує. Сьогодні багато критики звучить в адресу Богдана Файфури у зв’язку з виборами та політичному лідерству у партії ПРОПОЗИЦІЯ… Як і я свого часу критикувала за спортшколу, не розібравшись достеменно в усьому і шукаючи «підвох», якого й не було.

Анна також дізналася, що  стан закладу - сучасне обладнання, сучасні ремонти, оснащення – на 80% заслуга Богдана Файфури

А про це не писала жодна газета і жодна писака на Фейсбук. Та й Богдан Михайлович скромно мовчав і просто діяв. Бо – не байдуже. Бо така позиція – зробити на своєму місці максимум. Сьогодні Рівнеський онкодиспансер – один з найкращих закладів в Україні. Обладнання, лінійний прискорювач у відділенні променевої терапії, де я лікувалася – найкраще оснащення, на рівні клініки в Ізраїлі.

Лікуючись там, зустрічалася і спілкувалася з хворими й Центральної, і Східної України, з різних куточків. Анна дізнавалася по те, в якому жахливому стані Київський інститут раку, клініка в Франківську, Вінниці...

Одна жіночка, з Вінниці, навіть до тамтешнього голови адміністрації зверталася, щоб облаштували такий же диспансер. Онкохворих на Рівненщині (офіційно!) більше 25 000… А фінансовий фонд Богдана Файфури – резервний в диспансері на випадок, якщо потрібні платні ліки і якщо людина не в змозі придбати їх. Коли дізналася про все це, зрозуміла чому такий авторитетний Файфура в лікарському колективі диспансеру.

Ще один випадок, який Анна розповіла. В травні місяці лікування дуже багатьох жінок стало під загрозою, бо держава не профінансувала і закупівлю заряду для обладнання, брахітерапії (радіаційне обладнання), бо коронавірус...

А Богдан Файфура виклопотав фінансування, більше мільйона гривень!, відстоявши питання в облраді. Сотні жінок проліковані і далі лікуються. А це – питання життя…

Повертаючись до історії та людей в  лікуванні Анни. Неймовірно багато людей приходило на допомогу. Анна щиро вдячна всім.

Я рада, що в моїй історії життя так багато людей, які творять сьогодні історію міста, краю. Всі вони весь час підтримували мене. 

Церква «Віфанія», яка робить дуже багато корисних справ для людей міста і не звітує ні про що, бо для церкви – це служіння Богові. «Віфанія» на чолі з пастором церкви Ігорем Левценюком допомагали в усьому. Вдячна й іншим церквам міста та за його межами.

Мене вимолювали мало не по цілому світі! Дякую Богові за всіх людей, хто трапився на моєму життєвому шляху. Леоніду Дудку вдячна а моральну, дружню підтримку, і за значну фінансову допомогу. Ця людина також насправді робить дуже багато корисних справ для міста, не афішуючи про це ніде – ні в газетах, ні у соцмережах. Бо для Леоніда Івановича – це справа своїх принципів - благодійні проекти, це меценацтво в розвитку Дубенського замку, співпраця з ЮНЕСКО щодо постачання гуманітарного обладнання не лише для Дубна, а й інших міст України. Пожежні автомобілі, проект "Клініка на колесах" і маса особистих витрат на все це. Мало хто знає про це. Чому? Бо людям не цікаво, а Дудко – не вихваляється, бо не та мета.

Анна каже, що насправді люди, які долучилися, щоб підтримати її, займаються благодійністю не заради піару. Анна наголошує про те, що їй образливо читати всілякі образливі коментарі та пости в адресу людей, які в цілому дуже багато гарного роблять для міста.

Хочу подякувати їм та підтримати. Вдячна Тетяні Гончаровій за матеріальну та моральну допомогу, яка також мовчки робить дуже багато корисних благодійних справ у місті й не афішує! Віктору Богомазу – за надану допомогу. Віктор Йосипович допомагає також багатьом людям у скруті, без реклами. Вдячна Василю Антонюку за всіляку допомогу. А окремо, і як дубенчанка – за прекрасні зміни в місті!

Щиро дякує всьому колективу жіночої консультації Дубенської лікарні матері та дитини на чолі з головним лікарем Ростиславом Андрощуком.

Дякую високого рівня сімейному лікарю Ярославу Вовчку, а ще надзвичайній людині в моєму життя - лікарю з великої букви Ярославу Артемовському, який щодня телефонував до мене і допомагав відновлюватися після  хімій, яких мені ввели чимало. Дякую лікарю від Бога Тетяні Щегловській!

Вдячна Наталії Ліснічук, яка допомагала по-дружньому в усьому. Маючи багато справ, завжди знаходила час та можливості, щоб турбуватися, підтримати.

Вдячна однокласникам Наталії Конюкевич, Михайлові Куріло, Віктору Ковальчуку і всім-всім любим,  рідним однокласникам.

Вдячна до безмежно батьківському та вчительському колективу Дубенської СЗОШ №5 з поглибленим вивченням іноземних мов на чолі з директором Петром Янком. Доки я лікувалася моїм дітям, в навчанні допомагали всі вони – цілим колективом. Не можу передати емоцій. Класовод 2-А Оксана Шубнік, перша вчителька моєї доньки Вікторії та класовод 7-Б Оксана Гуліда, де навчається мій син Любомир – по-материнські турбувалися про дітей.

Дякую Богові, що у нашому місті є такі небайдужі люди, як брати Олег Денисюк та Валерій Денисюк, які допомогли не лише мені, а й багатьом людям в місті.

Вдячна дуже близьким мені людям Володимиру Ткачуку та Юлії Ткачук, які завжди були зі мною і в цей час біди також не залишили й допомогли.

Дякує подрузі Наталії Колосюк та її чоловікові Юрію та подружжю Олександру та Наталії за дружбу і підтримку! Дякує сім’ям Людмилі та Юрію Співакам, Андрію та Вікторії Захаровим за допомогу у догляді за дітьми, доки була в диспансері.

Вдячна братові Сашку Песелюку, сестрам Лілії Гром’як, Ірині Гриценко. Люблю дуже!

Вдячна водіям бла-бла кар, водіям служби таксі «Люкс». Дякує всім і просить вибачення, якщо про когось забула згадати. 

І особлива подяка за все те прекрасне, що зробив Богдан Файфура для лікування онкохворих області, України в Рівненському онкодиспансері!

Дякую Богові за вас всіх, люди, дякую, що я - жива!

Анна звертається до тих, хто поспішає поширювати різні плітки про людей, писати якісь дописи, обливати брудом людей. Зі свого досвіду скажу – ніколи не знаєш: де опинишся сам…

Моя боротьба продовжується, а всі ці люди, про яких я згадала - і далі зі мною та моїми дітьми.