«Якщо не заберемо, то її вб'ють»: історія родини з Дубенщини, яка врятувала єврейську дівчинку в роки Голокосту
124117 У селі Батьків Радивилівської громади нині проживає 91-річна Ганна Кухарук – жінка, чия доля стала частиною великої історії людяності й порятунку у роки Другої cвітової війни. Її сім'я отримала почесне звання Праведників народів світу за врятоване життя єврейської дівчинки у час, коли за такий вчинок карали смертю цілі родини.
Район.Дубно розповідає про непросту долю нашої землячки, яка могла б лягти в основу історичного фільму чи книги. Це справжня пам’ять про війну, страх, голод і водночас – про людську совість, яка виявилася сильнішою за страх жахливої смерті.
Дитина серед жита
Події, які назавжди змінили життя родини Романюків, де зростала Ганна, сталися у 1943 році. Тоді вона, восьмирічна дівчинка, граючись із подружкою, одного дня почула дитячий плач у житньому полі поблизу села Малі Гаї, що нині входить до Дружбівського старостинського округу Радивилівської громади.
«Чуємо – в житі голосно плаче дитина. Я почала кликати: йди до нас, йди до нас… І вона, схлипуючи, вийшла... Маленька і дуже налякана. Жито тоді саме цвіло, і той цвіт так густо прилипнув до її мокрого від сліз обличчя», – згадала Ганна Кухарук у розповіді кореспондентці Район. Дубно.
Згодом стало відомо: матір і сестру єврейської дівчинки вбили гітлерівці. Батько змушений був рятуватись втечею. Дитину ж передав комусь із знайомих, щоб вона уникла розправи. І донька дивом вижила.
«Пам’ятаю, що йшла вона з того жита у байковому халатику, а в кишені мала шматочок хліба і цукор», – каже в інтерв’ю Ганна Данилівна.
Єврейська дівчинка була настільки налякана, що не відпускала свою рятівницю. Ганна нагодувала її, втихомирила й спочатку віднесла до сусідів, де там перебувала кілька днів. Та коли Ганна почула, що сироту хочуть віддати невідомо кому, а фактично – приректи на загибель, вирішила діяти. Прибігла додому й почала слізно просити батька
«Заберімо її, бо її вб'ють! »
Ганна дуже хотіла мати сестричку і дуже любила дітей. У неї було п'ятеро старших братів. А батько суворо запитав, чи буде доглядати за малою...
«Я відповіла ствердно. Тоді він пішов до сусіда і забрав єврейську дівчинку. Так вона стала жити з нами», – розповідає Ганна Кухарук.
Батьки Ганни – Данило та Марія Романюки – не залишили трирічну знайдену в житі дитину напризволяще. Попри смертельну небезпеку, забрали її до своєї вбогої, невеличкої оселі. У родині вже виховували на той час п’ятеро власних дітей, а знайдена єврейська дівчинка стала для них шостою.
Назвали її Вірою – на згадку про померлу сестричку Ганни.
«Я дуже хотіла сестричку, бо мала самих лише братиків... Потихеньку я стала вчити її української мови», – повертається в ті далекі події оповідачка.
Жили під страхом розстрілу
У роки нацистської окупації переховування євреїв каралося жорстоко – розстрілювали не лише того, хто допомагав, а й усю родину. Та Романюки не відступили від свого рішення.
Віру не переховували у підвалах, сім'я гляділа її між своїми дітьми. Лише зав’язували велику хустку, аби не було видно характерних кучерів, і брали із собою пасти гусей, ходити до лісу, працювати по господарству.
«Із малою Вірою ми ходили в поле збирати лободу, було дуже сутужно з їжею...Мама відварювала лободу, присмачувала часником, і так харчувались...»
Порятунок дівчинки був пов'язаний з постійною небезпекою. Щонайменше кілька разів до хати навідувалися німці, адже понад городом родини Романюків був пункт їхнього спостереження, де постійно чергували військові. У селі знали, що сім'я переховує єврейську дитину, тому загроза викриття була цілком реальною.
«Одного дня до хати зайшов німець. Мами саме не було – вона працювала на полі. Віра миттю сховалася під ліжко, а ми з братами стали перед ним, щоб затулити її. Німець уважно подивився на нас. У єврейських дітей було темне, кучеряве волосся, а я була маленька, білява. Він підняв мене на руки, покрутив, запитав, де мама. Я показала на подвір'я. Він ще раз оглянув кімнату, поставив мене на підлогу і пішов», – згадує Ганна.
Того разу родині вдалося уникнути викриття, а життя єврейської дівчинки знову було врятоване.
Родина Романюків пережила тяжкі втрати війни. Одного дня вибухом снаряду тяжко поранило двох старших синів, які працювали в полі – 19-річного Михася та 17-річного Василя.
«Мама саме пішла до міста. Поранених братів люди поклали на встелений соломою віз, накривши рядном. Везли їх кіньми до Дубенської лікарні. Мама побачили ту підводу дорогою і впізнала наше домашнє рядно... Підійшла ближче, а там хлопці наші лежать закривавлені. З синами тоді вона подалась до лікарні».
Медзаклад в Дубні на той час був переповнений пораненими військовими.
«Михася прооперували, та уламка так і не дістали. Василь же отримав тяжке поранення голови».
Михась Романюк помер від отриманих ран. Поки мати залишалася біля пораненого Василя в Дубні, тіло старшого сина хтось з односельців привіз додому. Біля труни не було нікого із старших: стояли тільки діти.
«Ми вчотирьох, взявшись за руки – я, Віра і двоє молодших братів – пішли за підводою хоронити нашого Михася», – розповідала жінка крізь сльози.
Попри власне горе, родина не відмовилася від рішення переховувати єврейську дівчинку, щодня ризикуючи власним життям.
А тоді батька Данила Романюка забрали до в’язниці за звинувачення у дезертирстві.
«Потім стало дуже важко... Батько із заслання просив у листах вислати щось поїсти, бо там в'язні жили у ще гірших умовах... Було таке, що кінське копито, знайшов, то тиждень варили юшку з нього, таке і їли...», – важкі спогади, наче книгу, перегортає оповідачка.
Та навіть у тих нелюдських умовах вони ділилися останнім із врятованою дитиною.
Розлука на десятки років
У родині Романюків єврейська дівчинка Віра прожила три роки. Уже після війни знайшлися ті, хто обіцяв возз'єднати її з родичами. Виявилося, що справжнє ім’я дівчинки – Броня.
Випробування ж не закінчилися: представники тодішньої влади вимагали віддати єврейську дівчинку, погрожуючи розправою над усією сім'єю, якщо вона й надалі залишатиметься в їхньому домі.
«Мама просила дати трохи часу. Вона поїхала до Радивилова, де знайшла двох єврейських жінок... Їх імена – Зелда та Скурка. Під час війни вони також врятувалися, переховуючись у місцевого жителя Якова Побережника. Мама розповіла їм історію Віри й благала допомогти врятувати дитину», – пригадує Ганна.
Коли жінки побачили дівчинку, то, за словами оповідачки, впізнали її родину.
«Вони сказали: то Абрумова. Пригадали також, що у США, ймовірно, живе її дядько, і пообіцяли розшукати його та допомогти дитині».
Віра пробула у тих жінок близько тижня. Згодом разом з іншими єврейськими родинами, які після війни залишали Радивилів, вирушила в дорогу. Зі слів Ганни Кухарук, вона плакала й просила, щоб забрати її додому.
«Але ми розуміли, що так буде безпечніше».
Розлука стала болісною для всієї родини. Після трьох років спільного життя усе життя вони не припиняли шукати дівчинку. Ганна Кухарук писала численні листи, намагаючись дізнатися про її долю. Через багато років вдалося знайти Зелду, яка повідомила, що Віра жива, але сталась трагедія і вона, мовляв, пересувається на інвалідному візку.
За її словами, після від'їзду дівчинка певний час перебувала в Польщі, зокрема в дитячому будинку, а згодом опинилася в Німеччині. Попри багаторічні пошуки, Ганна Кухарук так і не втратила надії дізнатися, як склалося життя врятованої названої сестрички Віри-Броні.
Зустріч через шість десятків літ
Після виїзду Броні зв’язок між родинами обірвався на десятиліття. Здавалося, знайти одне одного вже неможливо. Та доля розпорядилася інакше.
Новий поштовх до пошуків дала відеокасета з інтерв’ю про порятунок єврейських дітей у роки Голокосту. Один із записів стосувався саме історії Броні та родини Романюків.
Син врятованої жінки Віри-Броні натрапив на цей запис в Ізраїльському меморіальному центрі. Після цього пошуки одне одного стали успішними.
У 2011 році Броня приїхала до України разом із двома своїми синами.
«Я відразу її впізнала. Така ж дрібненька, як колись. На обличчі зморшки, але очі – ті самі. І не в інвалідному візку, а цілком здорова... Неправдиві нам дали знати новини про неї свого часу», – зі сльозами згадувала Ганна Данилівна.
Жінки обіймалися й плакали. Через понад шістдесят років вони знову зустрілися – вже не як чужі люди, а як рідні.
Відзнака за врятоване життя
У жовтні 2012 року Ганна Кухарук отримала відзнаку Праведників народів світу, якою посмертно були вшановані її батьки – Марія та ДанилоРоманюки, котрі, ризикуючи власним життям, врятували єврейську дівчинку в роки Голокосту. Урочиста церемонія тоді відбулася у Львові за участю Надзвичайного та Повноважного Посла держави Ізраїль в Україні.
Разом із відзнакою жінка отримала медаль та почесну грамоту від «Яд Вашем» – національного меморіалу катастрофи та героїзму Голокосту.
Найкращим свідченням того, що подвиг родини Романюків не був марним, є саме життя. Врятована Броня-Віра виростила разом із чоловіком трьох дітей, дочекалася десятьох онуків. Ганна Кухарук також берегиня великої родини – має двох синів, сімох онуків і сімох правнуків.
Так одне врятоване дитяче життя стало початком великого родинного дерева.
- 14 травня 2021 року Україна вперше на державному рівні вшанувала пам’ять людей, які рятували євреїв у роки Другої світової війни.
Таких рятівників називають Праведниками народів світу. За кількістю визнаних праведників Україна посідає четверте місце у світі – після Польщі, Нідерландів та Франції.
14 травня обрано не випадково. Цього дня у 1942 році в окупованому Рівному нацисти розстріляли родину Суховерків, яка переховувала єврейську дівчинку. Їхній подвиг став символом самопожертви.
Як і хто надає статус Праведника народів світу?
Національний меморіал катастрофи та героїзму «Яд Вашем» називає Праведниками народів світу неєвреїв, які під час Голокосту рятували євреїв та надавали їм допомогу.
Це звання присвоюється від імені держави Ізраїль відповідно до закону про увіковічнення пам’яті мучеників і героїв, ухваленого ще 1953 року. Через десять років після прийняття закону почала діяти спеціальна комісія, яка розглядає такі випадки та ухвалює рішення про присвоєння звання.
Людина, визнана Праведником народів світу, отримує іменну медаль та почесну грамоту. Однією з головних умов присвоєння цього звання є те, що рятівник і його родина перебували у реальній небезпеці під час порятунку євреїв.
Свідчення про випадок порятунку мають бути підтверджені тими, хто вижив, або їхніми нащадками. Якщо ж людина, яка надала свідчення, померла, документи повинні бути нотаріально завірені.
Станом на 2024 рік це почесне звання Праведників народів світу отримали 2 700 громадян України. Імена всіх праведників викарбувані на меморіальній стіні у Саду Праведників «Яд Вашем», розташованому на західному схилі гори Герцля в Єрусалимі.
Окрім іменної медалі та сертифіката, праведники, які вирішили жити в Ізраїлі, отримують пенсію у розмірі середньої заробітної плати, безоплатне медичне обслуговування, а також допомогу у веденні господарства та медичному догляді.
У який спосіб українці рятували євреїв?
Люди переховували євреїв у власних оселях, допомагали виготовляти фальшиві документи для втечі, організовували втечі з гетто. Роблячи це, вони ризикували власним життям, адже покаранням за допомогу євреям міг бути розстріл.
До слова, найбільше випадків порятунку євреїв в Україні зареєстровано у Рівненській, Житомирській, Вінницькій областях, в Одесі та Києві.