Привітні люди й таємничий замок: як Дубно зустрічає туристів
-
-
>
-
>
-
>
4577
Дубно – місто-сюрприз, хоча б тому варто його відвідати. На перший погляд невелике, сказати б, провінційне містечко, а ховає в собі стільки неймовірного і ще, я впевнена, невідомого. Екскурсія в Дубно точно стане одною з найдешевших у вашому житті, але одною з найекспресивніших. Реальність впевнено перевершує очікування, ми в цьому переконалися особисто.
Дубно як мету подорожі обираємо спонтанно. З Луцька сюди їхати недалеко – трохи більше як годину своїм автомобілем. Доводиться потруситися воістину жахливою дорогою, але негативне враження затьмарюється спостереженнями краєвидів красивих сіл. Особливо дивує нетипова назва одного з них – Панталія. Ніби й не село, а ім’я якоїсь міфічної богині. Нашвидкуруч намагаюся знайти походження цієї назви в інтернеті, але пошуки виявляються марними. Поки риюся в телефоні, ми вже в’їжджаємо в місто.
Дубно зустрічає ранковим туманом і холодною мжичкою. Звісно ж, першочергово хочемо побачити знаменитий Дубенський замок. За такої погоди архітектурна пам’ятка набуває якогось загрозливого, ба, навіть містичного вигляду, але вражає своєю величністю. На годиннику – кілька хвилин по дев’ятій. Тут тільки готуються приймати туристів. Доброзичлива касирка перша пропонує нам скористатися студентською знижкою. Тут вона суттєва, бо дорослий квиток вартує 55 гривень, ми ж платимо 35. У приміщенні каси – невеличка сувенірна крамниця, торгують здебільшого чашками.
Для тих, хто не збирається користуватися послугами екскурсовода, створили аудіогід. На видрукований на аркуші QR-код теж завбачливо звертає увагу касирка. Мовляв, скануєш його – і маєш у своєму смартфоні готову екскурсію. Щоправда, наші пристрої чогось вперто код не «читають», тож послуги аудіогіда залишаються недоступними.
Виявляємося першими відвідувачами замку, тож експозицію відкривають спеціально для нас. Музейні «зони» розташовані в хронологічному порядку. Тут безліч неймовірно цінних експонатів, багато з яких стосуються історії Дубна або ближніх сіл. Фактично біля кожної речі – табличка з детальною її історією чи поясненнями науковців, тож навіть без екскурсовода можна дізнатися багато цікавого.
Територією замку бродимо теж без будь-якого супроводу. Тут охайно, у всіх потенційно небезпечних місцях є попереджувальні таблички. На те, щоб детально все роздивитися і всюди побувати, нам знадобилося години дві. Вже на виході нас перехоплює люб’язна (як і весь персонал музею) працівниця, яка запрошує в замковий 3D кінотеатр. Тут показують ролик про замок і місто, який спеціально створили київські професіонали. Ціна такого кіноперегляду смішна – 20 гривень. Нам ще й пропонують безкоштовний чай, аби зігрітися.
Черговим квестом для нас, немісцевих, виявляється зовсім несподівана річ – ми не можемо знайти, де поїсти. Більшість ресторанів, зважаючи на ранню годину, ще зачинені, інші ж заклади трохи лякають своїм типажем. Зупиняємося у величенькій піцерії в центрі міста. В Дубні надовго не затримуємося, бо не знаходимо тут для себе більше нічого цікавого.
Наступна наша зупинка – Тараканівський форт. Тут слів бракує, бо це треба бачити. Неймовірні величні і моторошні руїни колись були потужною стратегічно важливою спорудою.
Систему оборонних кріплень звів царський уряд. Її першочергова мета – захищати залізничну лінію, яку видно з мурів форту. Свою першу і найважливішу роль застава виконала під час Першої світової війни. У Другу війну цим місцем користувалися мало.
Тепер воно популярне тільки серед туристів, особливо тих, які люблять напружену атмосферу і естетику руїн. Навряд чи коли-небудь говоритимуть про реконструкцію цього місця, бо не треба бути експертом, щоб здогадатися, хай і приблизно, скільки грошей на це піде. А шкода, бо час нещадний і навіть до таких кам'яних велетнів.
Зараз незчисленні замислуваті коридори і тунелі вже не обійти – багато з них просто небезпечні. Така неймовірна і велична колись споруда в прямому сенсі розвалюється на наших очах – зі стелі падає цеглина. Екскурсовод, який опікується невеликою групою туристів, попереджає нас про те, що на території застави є ще повно пасток, які діють. Приміром, десятиметровий колодязь, який знаходиться просто в приміщенні.
Більшість часу ми ходимо тут мовчки – від побаченого перехоплює подих. Бродимо довго, але нам так і не вдається обійти все.
Велетенські вікна з півтораметровими підвіконнями, несподівані тунелі і загрозливі тріщини у високих грубих стінах – все це варто побачити хоч раз за життя. Нам разу виявляється мало, тож обіцяємо собі приїхати сюди ще влітку.
Олена РЕШОТКА
