Равликовий бізнес під час війни: як експортерів з Привільного підтримали литовці

Упродовж трьох років на території Привільненської сільської громади, що на Дубенщині, працює компанія «Хелікс Небула», яка спеціалізується на переробленні равликового м’яса.

Про внутрішньоринкові задачі, вплив війни на масштабування виробництва та підтримку литовських партнерів журналістка Район.Дубно поспілкувалася зі співвласником підприємства Романом Деньковичем. Разом з партнером Дмитром Таргонським вони розвивають цей бізнес на Рівненщині.

Ящики з равликами

Від вирощування до перероблення

У перший рік на фермі лише вирощували африканських та середземноморських равликів, яких надалі експортували до Польщі, Литви та Румунії.

Підприємство з самого початку вражало своїми масштабами, бо ж на трьох гектарах площі вдалось за перший сезон виростити рекордні 50 тонн равликів. Але, як виявилось згодом, виростити – це лише половина справи. Оскільки продати живого равлика на європейський ринок – справа не з простих та й не настільки грошовита.

«Є багато факторів, про які ми дізнались вже на ділі. По-перше, саме транспортування живого слимака негативно впливає на тварину. По-друге, ми не змогли реалізувати всіх равликів, як планували на початку. З цього і зробили висновок, що рекорди це класно, але далекоглядність у нашій справі значно важливіша для розвитку і заробітку», – зазначає Роман.

Саме тому підприємці змінили вектор і розпочали транспортувати до Литви напівфабрикат – м’ясо равлика та повністю відмовились від вирощування.

Готова продукція

Читайте також: Дубенські айтішники знайшли в Європі дефіцит: експортують равликів з власної ферми

Європейський ринок. Можливості та виклики

Основним споживачем равликів у світі є, звичайно, Франція. Тому цілком закономірно, що перші заводи з перероблення молюсків теж розташовувались у Франції. Проте на сьогодні так і не вдалось повністю автоматизувати перероблення, відповідно значну частину процесів потрібно робити вручну.

Оскільки в західній частині Європи ручна праця досить дорога, заводи почали мігрувати на східну частину. Саме тоді відкрились підприємства в Угорщині, Румунії та країнах Балтії.

«Наразі у світі існує три корпорації. Представництво однієї з яких вже працює в Україні, ще одне до війни планували запускати ми», – зазначає чоловік.

Зі слів підприємця, равликовий бізнес – дуже специфічна ніша, і людині без досвіду буде непросто цим займатися, особливо коли хочеться швидких результатів.

Щодо європейської сторони, то пан Роман наголошує, що європейці не надто прагнуть співпрацювати з українськими постачальниками, в основному через процедуру розмитнення.

«Коли європейці чують слово митниця, то здебільшого роблять «квадратні очі», та апелюють до того, що краще співпрацювати з поляками, тому що вони доставлять все без проблем», – каже чоловік.

Найскладнішою умовою для того, щоб вийти на європейський ринок є, звичайно, дотримання стандартів. Зі слів підприємця, з моменту коли вони вирішили виходити на ринок не з сировиною, а хоча б із якимись напівфабрикатами, до моменту  першого експортного постачання м’яса – пройшло два роки.

«На щастя, нас підтримала місцева влада, яка всіляко сприяла налагодженню чіткого алгоритму дій. Проте багато речей довелось дізнаватись методом власних спроб і помилок. Людині непричетній до цієї сфери важко без втрат здобути тут досвід, який потім можна буде монетизувати», – підкреслює підприємиць.

Равлики в домівці

Годування равликів

Війна та волонтерство

Напередодні війни підприємці разом із латвійськими партнерами працювали над інвестиційним проєктом, який би дозволив виготовляти на території України експортний продукт, придатний до вживання.

«На жаль, поки цього не сталося. Війна внесла значні корективи та суттєво змінила наші плани. На разі весь процес виглядає приблизно так: ми скуповуємо живих равликів, переробляємо їх в напівфабрикат і відправляємо на експорт. Але, на жаль, це сире м'ясо, а не готовий продукт», – розповідає пан Роман.

З лютого власники «Хелікс Небула» активно волонтерили й допомагали Збройним силам України. Підприємство в перші дні війни передало на підтримку армії товарів на пів мільйона гривень.

«Дуже підтримували партнери з Литви. Рішення про матеріальну допомогу на ЗСУ ми прийняли спільно з ними. Вони телефонували кожного дня і запитували «як ми?», «де ми?» Весь час казали, що чекають нас у себе, якщо це буде потрібно», – наголошує чоловік.

На думку підприємця, сьогодні кожен має воювати на своєму фронті, а економічний фронт потребує не меншої віддачі, ніж воєнний.