Хміль росте на 16 гектарах: на Дубенщині понад 100 років бережуть галузь

Дубенський хміль є у складі таких відомих марок пива, як «Віденське світле», «Богемське», «Празьке» та «Бергшлоз». Він був відомий за кордоном вже у 1910 році, а першу хмелесушильню побудували в місті наприкінці ХІХ століття. У 1938 році у Дубні навіть провели конференцію хмелярів. Нині дубенські хмелярі переймають досвід у закордонних колег та розмірковують про експорт своєї продукцію.

Про сучасні технології вирощування хмільників та виклики з якими зіштовхується підприємство «Дубнохміль» журналістка Район.Дубно поспілкувалась з директором Михайлом Петровським.

Михайло Петровський

«Ми вже думали, що «не воскреснемо» і збанкрутуємо»

«Я почав тут працювати ще в радянські часи (1980 році), і в той час підприємство називалось «Дубенська хмелефабрика». І ця назва збереглася десь майже до середини 90 років, поки не почалась приватизація державних підприємств. У 1993 році ми стали ВАТ, а з 1995 – ПрАТ», – пригадує пан Михайло.

Зі слів очільника, в період розпаду Радянського Союзу, коли всі економічні зв’язки між країнами та виробниками обірвались, трапився один момент, який ледь не поставив хрест на існуванні підприємства. Господарства, які вирощували хміль здали сировину, яку за тих обставин вони не мали шансів реалізувати. 3,5 тисячі тонн продукції лежали на складі й просто псувались. Керівництву довелось брати кредити в банку та просити деякі господарства про пролонгацію боргів.

«Ми вже думали, що ми «не воскреснемо» і збанкрутуємо. Але якось потихенько вибрались», – розповів керівник.

У 1936 році дубенські хмелярі вирощували 930 гектарів хмільників. В радянські часи на Дубенській хмелефабриці нараховувалось понад 1000 гектарів у двох областях – на Рівненщині та Львівщині. Вирощений хміль звозили до Дубна, де відбувлись всі технологічні процеси, а після відправка на пивзаводи. В штаті тоді працювало понад 70 людей. 

Після приватизації підприємство взялось самостійно вирощувати хміль у двох областях.

«У селі Товпижин ми мали 44 гектари хмільників. У господарстві імені Шевченка в Бродівському районі, що на Львівщині – 16 гектарів, і в колгоспі імені Шевченка Дубенського району, тут ми працюємо і зараз, – з 44 гектарів залишилось лише 16. На місцях працювали бригадири та люди, які були офіційно працевлаштовані», – пояснює пан Михайло.

Дубенські хмелярі співпрацювали з Тернопільським, Микулинецьким, Буським, Пониківським, Вовковиївським, Квасилівським, Березнівським пивзаводами й це далеко не весь перелік.

Але в певний час заводи, яким підприємство постачало хміль почали закриватись. Ринок зазнав значних трансформацій, утворились великі «пивні» корпорації, а малі виробництва через неможливість конкуренції припинили роботу.

«Закриття малих пивзаводів призвело до того, що ми стали не потрібні. Завдяки співпраці з Рівненським пивзаводом відновилось вирощування хмелю на всій площі (16 га). І відповідно вся вирощена продукція йде на їхні виробничі потреби», – розповів Михайло Петровський.

Зараз дубенський хміль у різних пропорціях входить до складу таких марок пива, як «Віденське світле», «Богемське», «Празьке», «Бергшлоз».

«По мерзлоталому ґрунті треба вже хміль розорювати»

Пан Михайло розповів, що в хмелярів є таке прислів'я: «По мерзлоталому ґрунті треба вже хміль розорювати». Це знаменує початок польових робіт.

«Перша важлива «операція» – це підрізка кореневища. Це дуже важливий етап, бо ж від нього залежить майбутній врожай. Ми підрізаємо кореневище (матка хмелю) ще коли він знаходиться в «сплячці»», – тлумачить хмеляр.

Підсадка та посадка  відбувається до появи паростків. Обов’язково у вологий ґрунт. 

У вегетаційний період впродовж 10-12 днів працівниці проводять підрізку, підсадку та посадку та приступають до «навішування підтримок».

«50 років тому навішування підтримок відбувалось вручну. Людина мала шестиметрову тичку, чіпляла гачечок і прив’язувала до дроту, вішала й підіймала. Зараз все простіше. Багато процесів ми вже механізували, дещо ще комбінуємо з ручною працею. Хмелева вишка та гранулятор в нас українського виробництва. Проте інша техніка здебільшого німецька», – каже підприємець.

Наступний етап – заведення стебла на «підтримки». Вибирають кращі два стебла з центральної частини, які заводяться на підтримки. Трішки пізні ще є «дозаводка» – це певне підстрахування, на випадок якщо заведені стебла зазнали ушкоджень.

«Головне сформувати густоту. Вона повинна бути не менше 16 тисяч стебел на гектар. Якщо буде така густота, то буде відповідний врожай», – наголошує фермер.

Впродовж всього сезону на хмелеплантаціях аж до збирання врожаю тривають механічні роботи, а саме: рихлять міжряддя від бур’янів, кроплять, обробляють від шкідників та підживлюють.

Обривка починається, коли «шишки» хмелю досягають технічної зрілості. На плантації хміль зрізають вручну та укладають у візки, а потім везуть до спеціальних комбайнів. Після сировину в мішках транспортують на «сушку» в Дубно. 

Сушиться хміль в спеціальному приміщенні при температурі 60°C. А потім відлежується. Коли шишки відлежались, то відбувається фінальний етап – грануляція. Потім продукцію фасують і відправляють замовникам. 

«Раніше ми мали свою лабораторію, але зараз возимо гранули на аналізи в Інститут сільського господарства Полісся, що в Житомирі. Там є відділення хмелярства і сертифікована лабораторія. Хоча за роки досвіду я можу вже руками визначити його вологість», – усміхається пан Михайло.

Спеціалістів бракує

Цьогоріч у квітні Кабінет Міністрів ухвалив євроінтеграційний законопроєкт «Про хміль та хмелепродукти», який сприятиме розвитку галузі та експорту продукції хмелярства до ЄС.

На думку хмеляра, українська гранула нічим не поступається закордонній. Проте хмелепродукції, яку виробляють в Україні, не вистачає, аби забезпечити роботу всіх пивоварень. Проте якщо все ж підприємство вирішить зайнятись експортом, то зіштовхнеться з великою кількістю вимог та високою конкуренцією на європейському ринку.

«Ніхто не забороняє шукати ринки збуту. Проте ми й самі добре розуміємо, що німці, які продають свій хміль у понад 100 країну світу, не дуже зацікавлені брати наш. Поляки теж мають свої хмільники. Бельгія, Франція, Нова Зеландія – країни, які теж вирощують і мають своє», – пояснює керівник.

Зі слів фермера, дубенська гранула є конкурентною за вмістом кислот та показниками пивоваріння. Зараз підприємство спеціалізується на вирощуванні ароматних та тонко-ароматних сортів хмелю, а саме: «Національний» і «Слов'янка».

«Нещодавно до нас звернулись представники заводів, які тривалий час завозили хміль з закордону – попросили нашу гранулу на пробу. Адже в теперішніх умовах ціни на імпорт значно зросли», – розповів хмеляр.

За понад 40 років роботи Михайло Петровський неодноразово їздив за кордон та спілкувався  з іноземними колегами. Зокрема об’єднання «Укрхміль» свого часу відбирало з регіонів кращі підприємства та возило на обмін досвідом у Польщу, Німеччину, Чехію та Францію.

У таких поїздках дубенський хмеляр набув багато друзів. Є й такі, з якими досі підтримує контакт. Наприклад, Михайло товаришує з хмелярем з Польщі, який часто допомагає фермеру з закупівлею техніки.

«Мій колега з Польщі немає жодних проблем з реалізацією продукції, адже цим займається держава. Його справа – тільки виростити», – зазначає підприємець.

Зі слів фермера, іноземці неодноразово приїздили на всеукраїнські семінари. Останній такий захід був присвячений темі євроінтеграції галузі.

Повномасштабна війна, за словами Михайла, на вирощування хмелю практично не вплинула. Хімікати й техніку для виробництва можна придбати як і у довоєнні часи. Хоча ціни на зернові, які підприємство вирощує паралельно, все ж змінилися.

Проте керівник підприємства каже, що спеціалістів катма.

«Людина мусить відпрацювати хоча б один сезон і спостерігати за процесом, а вже тоді братись до навчання. По факту, щоб виховати фахівця, потрібно мінімум три сезони. Це стосується і польових робіт, і роботи в цеху. Сьогодні дуже велика проблема з персоналом. Багато хто пішов на фронт. Молодих чоловіків, які б могли працювати на зварювальних роботах чи опановувати гранулятор, наразі немає», – підсумовує Михайло Петровський.

Попри виклики, підприємство продовжує зберігати в регіоні давню галузь і шукати змогу розвиватись.