Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

«Не треба боятися змін, бо вони стають частиною нашого життя» - дубенчанка Вікторія Костюк ІНТЕРВ'Ю

11:28 18.09.2020
1790

Дубенчанка Вікторія Костюк у минулому держслужбовиця, а нині громадська активістка, амбасадорка Фонду родини Богдана Гаврилишина в Рівненській області, керівниця громадської організації «Агенція розвитку громад «Інтонація Змін». Пані Вікторія розповіла про свій досвід в інтерв'ю з менеджером з комунікації проєкту «Центр розвитку громадської активності» Сергієм Волохатим.

Вікторія навчає і радить на реальних власних прикладах: як бути практичним і дієвим активістом не на словах, а на ділі з користю для громади. Адже в один момент свого життя, залишивши роботу в органах місцевого самоврядування, спрямувала вміння та зусилля в громадський сектор і вже реалізувала чимало цікавих проєктів.

На часі вже має цілком перспективні пропозиції і напрацювання на майбутнє, що ймовірно вплинуть на хід подій на Дубенщині: щоб дівчата та жінки в громадах почували себе в безпеці, щоб розвивалося підприємництво, а також проєкт навчання людей медицині і ще багато ідей.

До уваги читачів роздуми Вікторії, поради, новини про реалізоване та задумане.

Як Вас можна описати читачам одним реченням?

Важко сказати одним реченням, бо в кожній людині захована ціла історія, але я спробую. «Труднощі подобаються людині з сильним характером, тому що, долаючи їх, вона пізнає себе», – сказав Шарль де Голль. Не знаю наскільки сильний в мене характер, але однозначно в кожній новій складній ситуації я щось відкриваю в собі.



Ви колись працювали в селищні раді, як ви тоді співпрацювали з громадськими активістами?

На той час, у 2017 році, в мене було доволі розмите уявлення про громадську діяльність та громадських активістів, проте я завжди йшла на зустріч людям, які мали цікаві ідеї та план дій для їх реалізації. Зазвичай від влади просять підтримки, але подумки чекають аби їм просто не заважали втілити задумане. У 2017-2018 роках я стала засновницею двох місцевих громадських організацій, щоб допомогти ініціативним групам збільшити свої можливості для реалізації молодіжних та культурних проєктів. У 2017 році подала заявку на реалізацію проєкту «Будуємо Україну разом» – культурно-освітньому проєкті, який через волонтерство та подорожі розвиває в молоді почуття довіри та відповідальності за свою країну, адже зміна життя однієї людини неодмінно веде до змін сотень людей і процесів, а зрештою – до змін цілої країни та світу. Спочатку ми пройшли перший етап відбору серед 90 міст, сіл і селищ, але завдяки співпраці громади, влади та бізнесу увішли в число 11 міст і селищ, які приймали волонтерів БУРу у 2018 році. Ми – єдина громада на Рівненщині, кому так пощастило. Працювали у таких напрямках: громадський молодіжний простір у місцевому парку «Дубина», а саме – літня сцена, що може служити і місцем для пікніків, і літнім кінотеатром; вуличне мистецтво – мурали на стінах Смизької центральної бібліотеки та на бетонних стендах у тому ж парку; допомога трьом багатодітним сім’ям в смт Смига, с. Стара Миколаївка і с. Шепетин, а також літня сцена у с. Берег.


Також разом з ініціативною групою, а згодом з правлінням ГО «Асоціація ТЕЗА» був започаткований керативний етно-фестиваль «Ластівка FEST» – свято талантів і платформа розвитку для дітей та молоді, які бажають рости професійно і люблять мистецтво.

Дуже цікавим досвідом вважаю участь наших бібліотекарів у проєкті «ПУЛЬС», де ми разом проводили заходи під девізом «Моя громада – мій добробут!». Наш відділ завжди сприяв проведенню будь-яких активностей, де була можливість людям поспілкуватися з владою, а чиновникам почути людей. І я була на кожному з цих заходів, проте інколи це забирало багато вільного часу, який могла провести з дітьми, родиною.

Можу також сказати, що саме завдяки займаній посаді в ОТГ в мене з’явилася можливість переймати досвід інших громад, брати участь у навчальних проектах і тренінгах, знайомитися з активістами з усіх регіонів України. Це змінило мій світогляд, мої цінності і ставлення до людей.

Коли й чому розпочали громадську діяльність?

Кожна громада чекає супергероя, який змінить життя на краще, але в тому гірка правда, що такого не існує або він живе в кожному з нас.

Такий висновок я зробила самостійно, виходячи з досвіду, який отримала в період децентралізації. Тоді я багато часу проводила в інтернеті та соціальних мережах, щоб бути в курсі подій, слідкувати за змінами, розповідати про Смизьку громаду. І одного дня прийшло розчарування…

Бо в голові щораз голосніше звучало питання «Навіщо?» Все частіше я бачила ситуації, коли різні люди потурали власним бажанням. Влада заради влади. Успіх заради успіху. Задоволення заради задоволення. Зміни заради змін. Але ніхто не ставив собі питання «Навіщо?»

І гірка правда в тому, що наше суспільство почувалося самотнім і самоізольованим ще задовго до карантину. Із кожним поколінням люди страждають від депресії не тільки частіше, а й щоразу в молодшому віці. Люди вважають себе одинокими і покинутими. Рівень соціальної довіри різко падає, люди почали боятися людей та обмежують своє оточення, спілкування, замикаються в собі…

Коли я твердо вирішила залишити роботу в органах місцевого самоврядування, я відразу визначила свою пріоритетну сферу – робота в громадському секторі, там, де я бачила добрі практики участі, де мені імпонували життєві цінності, де я зустріла спільноту людей, які охоче ділилися досвідом і допомагали один одному.

Зараз є амбасадоркою Фонду родини Богдана Гаврилишина в Рівненській області, активно пропагую цінності Фонду серед молоді, заохочую брати участь у Програмах «Молодь змінить Україну», «Креативна молодь змінить Україну», які вже стали знаковими для розвитку української молоді. Цього року Рівненщина гарно долучилася до Марафону відповідальності – громадські організації з різних сіл та містечок сіяли насіння соняшників сорту «Богдан Гаврилишин» та ставили собі цілі на наступні 100 днів. таким чином ми поширюємо Декларацію відповідальної людини Богдана Гаврилишина крізь призму нашої буденної діяльності.

Які виклики були перед вами?

У 32 я стала безробітною вперше в житті. Мабуть, кожен із нас підсвідомо боїться цього слова і, якщо навіть на роботі не все «ок», то кожного разу ми змушуємо себе залишатися на тому місці, до якого приросли, неначе гриби, які з часом втрачають товарний вигляд і перетворюються на трухляві порхавки… Щось подібне стається і з людьми, які не вміючи боротися з професійний вигорянням або в якийсь момент знецінивши себе, потрапляють в заручники – інколи це може тривати все життя…

Наші батьки сказали б: «І не таке переживали, і це переживемо», а бабусі додали б: «Ще так не було, щоб якось не було…» А що могли сказати в цій ситуації мої однолітки, або ще конкретніше – жінки мого віку, які виховують трьох дітей, живуть у невеликому селищі, де в кращому випадку треба йти працювати на виробництво і забути про всі ті, мрії, які надиктувала децентралізація, а намалювала я сама собі у своїй уяві.

Отож, що ж далі? А далі були сплески емоцій, переживання, розсилання своїх резюме, переоцінка цінностей, зняття рожевих окулярів та погляд на внутрішній світ тих, хто ще недавно працював разом, а тепер злорадно посміхався і з полегшенням видихав, адже тепер мрія здійснилася – я стала ніким… для них, бо для себе, рідних і справжніх друзів нічого не змінилося, або навпаки – змінилося в кращу сторону, бо я була з ними і була тією, якою я й була до посад, а регалії тепер нікого не цікавили, бо вони в сучасному світі непотрібні, і це повинні нарешті зрозуміти всі, хто планує розвиватися, як керівник, управлінець, менеджер!

Я мала три місяці на усвідомлення своїх цілей, аналіз свого досвіду і чим я можу бути комусь корисною, адже наше покоління гостро відчуває потребу в обміні досвідом, передачу власних знань колегам, партнерам і тим, кому він може стати корисним. Це був період підзарядки, проведення дослідження ринку праці, вивчення попиту і пропозиції.

Я стала самозайнятою особою і почала працювати на себе і в своє задоволення, бо ніхто не має права маніпулювати мною, бо найдорожче, що в кожного з нас є – це репутація і довіра, які, неначе тінь, з нами, а втратити їх можна, зробивши навіть один неправильний крок.

Чи сталося в моєму житті щось важливе? Так, я побачила людей, партнерів, друзів в іншому світлі, тому зі мною залишились справжні люди, мої, які були не заради вигоди. Я пережила кризу становлення особистості, яка повинна думати за себе, свою безпеку, фінансову подушку, а не картати за свої проблеми роботодавця або владу. Я зареєструвалася як ФОП та почала вчити ази фінансової діяльності, податкового законодавства. Ми реалізували проект «Школа фінансової грамотності» у Смизькій громаді за підтримки управління молоді та спорту Рівненської ОДА, познайомилися з ГО «Діловий клуб «Партнер». Ми почали серйозно працювати над створенням Агенція розвитку громад «Інтонація ЗМІН» – громадської організації для жінок і про жінок, девіз якої – «Щаслива жінка – успішна громада». Я стала частиною агентів змін, які працюють над покращенням якості адміністративних послуг в ОТГ, тому Смизька громада вже була не єдиною, якій я допомагаю і про яку розповідаю у своїй стрічці.


Не треба боятися змін, бо вони щодня стають частиною нашого життя, а страх заважає рухатися вперед.
Не можна працювати там, де не цінують, не прислухаються і нема сформованої команди, бо це призводить до самовигоряння, а це не принесе результатів організації, а ви втратите репутацію експерта.
Потрібно освоювати нові сфери діяльності, бо ми живемо в умовах інфляції (знецінення) знань, а також думати про перспективні напрямки розвитку.
Соціологи стверджують, що наразі в Україні лише 3-5% мешканців є активними. Яка ситуація у вашій громаді?

Думаю, ситуація в Смизькій громаді не дуже відрізняється від загальноукраїнської. Не можу сказати, що люди неактивні або дуже активні, проте багато мешканців долучаються до заходів та ініціатив. Все залежить від того, як ми про це комуні куємо, по яких каналах інформації розповідаємо про свої задуми і плани.

Нещодавно наша команда взяла участь у «Школі залучення «Like, Share, Виходь», яку організувала громадська організація «MAKITRA». Ми добре розуміли, що нам потрібні люди, але як їх залучити до нашої діяльності ми не знали.

Завдяки навчанню ми усвідомили, що люди долучаються не до організації, а до ідеї, яка творить зміни. Потрібно долучати до діяльності, працювати в команді, довіряти, щоб стимулювати до відповідальності. На жаль, пострадянський світ вчить нас бачити загрози, а життя – як уникнення загроз. Розвинений світ вчить бачити причини і прямувати до змін. Ми всі виросли в пострадянському світі недовіри. Розвинений світ – це світ довіри. Якщо в загрозливому пострадянському світі ми довіряємо, то можемо втратити навіть життя. Якщо ми в розвиненому світі не довіряємо, ми втрачаємо конкурентність. Тому всім нам доведеться пройти трансформацію від недовіри до довіри. А вже тоді ми зможемо змінити ситуації щодо активізації населення.

Якими проєктами найбільше пишаєтеся? Які у них джерела фінансування і де Ви його шукаєте?

Вже у 2019 році в нас утворилася ініціативна група жінок, які проводили благодійні акції за підтримки місцевого бізнесу та людей, але ми добре розуміли, що цього замало, щоб творити системні зміни. Тоді прийшло розуміння щодо створення громадської організації, засновниками якої стали як активні жінки, так і члени молодіжної ради Смизької ОТГ.

У червні 2019 року ми спільно з ГО «Центр суспільних дій «Сівітас» та ініціативною групою жінок з Гощі виграли грант на реалізацію гендерної ініціативи під назвою «Посилення впливу жінок Гощанського району та Смизької ОТГ на ухвалення рішень на місцевому рівні шляхом створення громадських організацій», яка тривала з 02 вересня 2019 – 29 лютого 2020. Ініціатива була спрямована на залучення жінок у життя громади та підвищення їхньої ролі в ухваленні рішень шляхом створення жіночих громадських організацій та популяризації успішних локальних жіночих практик. Таким чином народилася наша «Агенція розвитку громад «Інтонація ЗМІН», зовсім скоро ми будемо святкувати свою першу річницю діяльності.

Дана ініціатива була реалізована за фінансової підтримки Міністерства міжнародних справ Канади, яке підтримало спільну діяльність Асоціації міст України та Проекту міжнародної технічної допомоги «Партнерство для розвитку міст ПРОМІС /pleddg», який в Україні впроваджує Федерація канадських муніципалітетів.

У грудні ми отримали підтримку від ПРООН на втілення проєкту «Залучення вразливих груп населення Смизької ОТГ до прийняття рішень на місцевому рівні та активного громадського життя» в контексті проєкту «Розвиток місцевих громад, що заснований на правах людини», а в квітні стали переможцями конкурсу проєктів від Львівської освітньої фундації в рамках програми «Розвиток волонтерства в громадах».

Зараз якраз проводимо заходи по підвищенню фінансової грамотності серед підлітків. «Школа фінансової грамотності», яку ми заснували у 2019 році за підтримки Управління у справах молоді та спорту Рівненської ОДА у співпраці з Діловим клубом «Партнер». На жаль, карантин вніс свої корективи в нашу діяльність, проте ми не опускаємо руки та адаптовуємося до нових умов роботи.

Проєкт, яким пишаємося – це Благодійний забіг «Почуємо разом», адже він став знаковою подією 2019 року, і допоміг не тільки підтримати нашу юну спортсменку Анастасію Кононюк та придбати їй слухові апарати, а й сформував нашу команду.



Чим ще ваша організація може бути корисна для інших?

На початку нашої діяльності ми багато проводили благодійних акцій і, можливо, комусь здалося, що ми благодійна організація. Проте протягом останнього року ми багато працювали над стратегічним плануванням. Ми бачимо в собі сили створювати навчальні продукти.

Зараз ми розробляємо план дій по підтримці та розвитку молодіжного підприємництва у сільській місцевості. Наша цільова аудиторія – дівчата і жінки до 35 років, які хочуть започаткувати власну справу і готові над цим працювати. Наша мета – збільшення кількості самозайнятих осіб у громадах Дубенського району та створення платформи для обміну досвідом, навчання і співпраці молодих підприємиць. Саме тому, Школа фінансової грамотності – це перший крок на шляху до основної цілі.


Нещодавно розпочали роботу над ще однією ідеєю спільно з Кременецьким медичним фаховим коледжем імені Арсена Річинського щодо навчання домедичної допомоги молоді в Кременецькому районі та Смизькій громаді. Дуже актуальна тема, як на мене, адже знань в даній сфері пересічним українцям бракує, немає розуміння потреби мати елементарні якісні навички для порятунку життя, а це в екстрених випадках інколи коштує життя.

Які основні цілі та плани на майбутнє?

Ми хочемо, щоб дівчата і жінки в сільських громадах були забезпеченими та в безпеці, тому будемо розробляти для досягнення цих цілей окремі курси, залучати в команди фахових експертів, створювати нові горизонти можливостей для молоді.

В планах – створення центру підтримки підприємництва в сільських громадах, де будуть проходити зустрічі, тренінги, підприємці зможуть отримувати консультації та додаткові послуги. До слова, ми є єдиною ГО в Рівненській області, яка проходить навчання в Школі організацій розвитку підприємництва в рамках Програми «Конкурентноспроможна економіка України», тому намагаємося максимально переймати досвід успішних ОРП, маємо кількох менторів для допомоги в розробці плану.

Наступна ціль на три роки – тренінговий центр з навчання домедичної допомоги, де люди зможуть отримувати якісні знання і відпрацьовувати практичні навички для порятунку потерпілих до приїзду бригади швидкої допомоги.

Що порадите активістам, які тільки розпочинаються свій шлях?

Моя порада проста – навчитися довіряти та визначитися з пріоритетними цінностями, за якими вже шукати свою команду. Потрібно також вірити в свої сили, добре було б працювати на початку з ментором, в якого більший досвід і який може визначити ключові цілі і завдання для їх досягнення. Ментор ще й важливий тому, що інколи потрібен поруч той, хто вірить в тебе більше, ніж ти сам.

Я, наприклад, зараз теж маю під опікою кілька менті, яким допомагаю, але й сама, як говорила вже сьогодні, постійно працюю з наставниками, які мене надихають, мотивують, а інколи і дають «чарівний пендель», коли збавляю оберти.

Ми живемо в епоху зламу цінностей. Нам треба не те, що багато знати, а багато розуміти. Навчитися думати, застосовувати критичне мислення. Потрібно знайти свою місію в житті, прагнути до досконалості і вимагати від себе якісної роботи, бо від того залежить успішність нашої діяльності і змін, які вона повинна принести в українське суспільство. Мисліть глобально – дійте локально!


Коментарі
24 жовтня
Сьогодні
Вчора
22.10.2020
21.10.2020
20.10.2020
19.10.2020
  • Продам
  • Куплю
  • Здам
  • Обміняю